А всередині я вмираю…

16

А всередині я вмираю….мене звати христина. Мені 37, дочки 13 і останні 2 тижні я вмираю всередині…

Мій ранок починається о 6 ранку з того, що я годую кота. Ще не відкривши очі, не розумію хто я і де, на дотик я йду на кухню і годую кота. Потім приходить розуміння, що вже ранок і потрібно якось прожити ще один день.

Збираюся на роботу, напевно як мільйони інших жінок, одночасно бажаючи кілька справ відразу, і вибігаю на трамвай або маршрутку.

А зовсім недавно я могла дозволити собі насолодитися чашкою кави з шматочком сиру, знаючи, що спокійно мене привезуть до роботи, без зайвого поспіху…на роботі день проходить в справах і турботах, з посмішка і, жартами і невеликими прикольчиками..але хто б заглянув в очі… Добре, що нікому немає особливої справи, коли іншій людині погано, поки він не розридається над пакетиком, який не розірвався…після роботи починається найстрашніший час, треба йти додому .до слова, намагаюся не ходити пішки. Багато думок в голові при ходьбі тоді сльози вже течуть струмком по щоках і застеляють очі. Я так трохи під машину не потрапила. Краще в громадському транспорті, і в руках себе тримаєш і товкучка розслабитися не дає.по дорозі додому потрібно вирішити, що готувати на вечерю і забігти в магазин. У тут теж таїться небезпека, потрібно розуміти, що змінилося життя, і в харчуванні в тому числі, і кількість закуповуваних продуктів і раціон.прибігаю додому, годую кота …сідаю і ридаю. Ридаю самозабутньо, зі схлипами і зітханнями, з соплями і слюнями. Негарно, захлинаючись… Це мої 10 – 15 хвилин.. Більше не можна, інакше не встигну вечерю приготувати. Збираюся і біжу забирати дочку з додаткових. На зворотному шляху ми базікаємо, дізнаюся що нового в класі, в її житті, що змінилося в поглядах. Вдома вечеря, уроки, трохи в’язання під серіальчик. Тут є опастность заглибитися в свої думки і не проконтролювати сльози. Потім душ і в ліжечко. Тут дочекатися під книжечку поки засне дочка і можна тихесенько поплакати про свою долю, тільки потрібно пам’ятати що вставати в 6, а опухлі від сліз очі ще не прикрашали жодну жінку.

P. S. Все це наслідок зібраної чоловіком сумки, слів”я люблю тебе і дочку, але я хочу пожити окремо” і закривається за ним двері…

P.s. До 14 річної річниці весілля залишалося 2 тижні…