Мишко, боженька і дренажний масаж

19

Півторарічний ведмедик захворів. Все почалося з звичайних соплів вранці. До вечора підскочила температура, а вночі буквально киплячого хлопчика відвезла в лікарню “швидка”.

Лікар приймального спокою був категоричний:

– пневмонія… Гостра, вогнищева… Лягайте, мамочка! вранці-рентген і аналізи, а зараз – жарознижуюче,антибіотик – і баиньки!

Стривожена оля-мама ведмедика-спробувала заперечити:

– доктор, невже я не впораюся вдома?! уколи я робити вмію, ви тільки напишіть на листочку, що саме колоти і скільки днів… Самі знаєте, як воно – в лікарні! будинки і стіни…

– навіть не думай! – гаркнув літній лікар. Сердито з під окулярів глянув, засопів і став щось карябать в історії хвороби нескінченної арабської в’яззю. – пневмонія – не домашня болячка! лікується тільки в стаціонарі! пацану півтора року! жартуєш?! – і медсестричці молоденькій:

– таня, о восьму! піднімай матусю наверх!

Схлипуюча оля, притиснувши тихо постанывающего сина до грудей, потяглася по крутих вищерблених сходах слідом за медсестрою.

… Все це було місяць тому. А сьогодні ведмедика виписали. Нарешті! позаду залишилися безсонні ночі, болісний кашель, що розривав мішкіну вузеньку грудну клітку; крапельниці, уколи, відчайдушні крики при вигляді білих халатів… Здрастуй, милий будинок!

Блідий, худий і слабкий, мішаня відразу повалився спати. А мама викликала лікаря.

Вдень прийшов іван павлович. Дільничний педіатр, який лікував ще саму олю в дитинстві. Іван павлович був без халата, тому ведмедик зустрів його насторожено, але без виття. Навіть дав себе послухати відносно спокійно. Шийку показати навідріз відмовився, але хитрий іван павлович вміло відвернув увагу хлопчика хитромудрими рухами сильних пальців лівої руки. Правою ж рукою доктор якось дуже спритно примудрився засунути ложку в мишкін прочинений рот і провести огляд.

– в горлі чисто. А ось легкі треба б подражработать. Оль, призначаю ведмедику дренажний масаж. Шукай масажиста! у поліклініку-ні ногою: підчепити що-небудь свіженьке.

Вклонившись молодій мамі, іван павлович пішов.

Оля схопилася за телефон. Нічого собі! шукай!!! хороший масажист шукається набагато складніше, ніж голка в стозі сіна… Стільки навколо шарлатанів! але ж це-ведмедик! і його здоров’я…

Через півгодини спілкування з приятельками ольга вже мала телефонний номер масажиста. Дзвінкий жіночий голос повідомив олі, що “прямо ось сьогодні" – ну ніяк! – все по хвилинах розписано. А ось завтра… Раз така справа… Звичайно, поліна олександрівна до ведмедика прийде! о шостій годині! – і оля з полегшенням зітхнула.

Рівно о шостій вечора-як і обіцяла-поліна олександрівна переступила поріг оліної квартири. Це була миловидна жінка середніх років, струнка, усміхнена, трохи різкувата.

– міша вас, напевно, злякається… Він після лікарні став дуже плаксивим, образливим… – почала була оля, але поліна олександрівна весело її перебила:

– на жаль, часу на сюсі-пусі і детальне знайомство з вашим чудовим хлопчиськом у мене немає. Приступимо відразу до справи! а ревіти він буде, а як же! робота у нього така! – і пішла мити руки.

Ведмедик напружено стежив за веселою тітонькою ,яка”прийшла в гості". Так сказала його мама. ” в гості”… А де тоді подарунок?! замість подарунка тітка ласкаво посміхнулася хлопчикові і пройшла в кімнату, де вже був підготовлений стіл для масажу.мама стала роздягати мішу.

Запідозрив недобре дитина басовито заревів і вчепився в маму щосили ручками.

– ну, давай, ведмедик-ведмідь, постарайся не ревіти, лягай на животик, а я буду твою хворобу виганяти! – проспівала тітка, потираючи долоньки.

Ревушого малюка мама з тіткою поліною олександрівною спритно поклали на стіл, і почалося!..

Тетіни спритні руки і гладили, і розтирали, і вистукували щось дуже динамічно-ритмічне на спинці хлопчика. Ведмедик відкашлювався, ридаючи; в грудній клітці щось муркотіло, посвистувало і клекотіло. Мама з тіткою, перекрикуючи розпачі крики хлопчаки, про щось мило розмовляли, не звертаючи ні найменшої уваги на ридання пацієнта. Тут треба сказати, що ридання були абсолютно сухими – жодної сльозинки так і не викотилося з вічко хлопчика.

Через півгодини все закінчилося. Мама притиснула ведмедика до грудей – і немов натиснулася невидима кнопочка: дитина негайно ж змовк.

Прощаючись, поліна олександрівна (ух, яка шкідлива!) пообіцяла прийти завтра. Ще не вистачало… Насупився хлопчик про всяк випадок помахав тітці ручкою-авось, це допоможе, і зла тітка поля більше не прийде!

Але не тут-то було! у призначений час тітка поля все-таки прийшла, і вчорашній день повторився. З невеликими варіаціями: ведмедик кричав в різних тональностях, від до-мажор до сі-бемоль. У надії, що це вразить жінок. Але ті, мабуть, були в сольфеджіо не сильні, і продовжили свої бесіди під потужний звуковий супровід…

Так минув тиждень. Міша зовсім перестав кашляти; щічки його порозовелі,повернувся колишній апетит. Слабкість, зовсім було здолала дитину, пройшла. Вони з мамою олею тепер довго гуляли на свіжому повітрі.

Увечері восьмого дня дренажного масажу, ближче до шостої години вечора (час приходу поліни олександрівни!), оля помітила дивну поведінку дитини. Ведмедик раптом почав тікати в дальню кімнату, щось бурмотіти там, і з занепокоєнням повертатися, стривожено поглядаючи на вхідні двері.

– міша, що сталося? – запитала оля синочка.

Той, підійшовши до мами, видав наступне:

– мамо! міша, боїнька, тітка, ні! боинька, тітка, ні! – і помотав голівкою, як би заперечуючи щось.

– тітка поля робить тобі боляче?!

– ні! міша, боїнька, тітка – ні! – повторив хлопчик.

– ох, синку, я тебе не розумію! що за бонька?! собачка тітки ані?!

Сопя, мишко вхопив маму за пелець і потягнув у дальню кімнату. Над комодом на стіні висіла ікона-лик спаса нерукотворного. Молитовно склавши ручки, ведмедик видав:

-боїнька, тітка-ні!

Оля нарешті зрозуміла сенс проникливої тиради сина. Малюк молив боженьку, щоб тітка поля не приходила! посміхнулася оля. Згадала, як вона пояснювала хлопчикові, хто зображений на іконі. Та й ведмедик неодноразово вечорами перед сном, лежачи в своєму ліжечку, бачив і чув, як мама звертається до боженька з проханням захистити її сина від всяких негараздів…

Утерши сльози, що виступили на очах, оля потягнулася за стільниковим.

– поліна олександрівна, здрастуйте! тут у нас ось яке діло… – і розповіла поліні про гарячу молитву сина.

На іншому кінці міста поліна олександрівна мовчала.

– привіт, ви мене чуєте?! поліна олександрівна, алло!!!

– чую, оленька, чую! – видихнула поліна. – знаєте, оля, що? восьми сеансів цілком буде достатньо! мішаня наш дихає добре, виглядає відмінно! завтра обов’язково покажіться вашому доктору! а я просто не маю права тепер приходити до вас – аж надто сильна молитва вашого сина! здоров’я вам обом! – і, сміючись, попрощалася.

Укладаючи сина ввечері спати, оля перехопила раптом погляд синочка, спрямований на ікону.

– боинька… – прошепотів хлопчик, посміхнувся і заснув безтурботним дитячим сном.