Соціальний мікробіом: як спільне проживання впливає на здоров’я кишечника
Хоча ми звикли вважати мікробіом кишечника своїм особистим «біологічним відбитком пальця», сформованим дієтою та способом життя, нові дослідження показують, що наше соціальне оточення – і навіть сусіди по квартирі – можуть впливати на наші внутрішні екосистеми.
Недавні дослідження птахів і гризунів вказують на те, що тісний фізичний контакт і загальне місце існування сприяють переміщенню мікробів між особами, створюючи загальний біологічний профіль у тих, хто живе разом.
Соціальна близькість та передача мікробів
Дослідження, проведене Університетом Східної Англії, було зосереджено на сейшельських війналерках — невеликих співчих птахів, що мешкають на острові Індійського океану. Аналізуючи птахів із усталеними соціальними зв’язками (таких як пари і сусіди, що гніздяться), вчені намагалися з’ясувати, чи корелює соціальна близькість з подібністю бактеріального складу.
Результати виявили чітку закономірність: птахи, які проводили багато часу разом, мали більш схожі бактерії в кишечнику. Зокрема, дослідники відзначили високу подібність у складі анаеробних мікробів — бактерій, які не можуть вижити при контакті з відкритим повітрям.
«Ці анаеробні мікроби не можуть вижити на відкритому повітрі, тому вони не дрейфують у навколишньому середовищі. Натомість вони передаються від особини до особи через тісну взаємодію та спільні гнізда». – Доктор Чуен Чжан Лі
Це свідчить, що передача певних бактерій залежить тільки від самої середовища, а й від частоти й тісноти контактів між особами, що ділять загальний простір.
Генетика та «загальний» мікробіом
Окреме дослідження, опубліковане в журналі Nature Communications, пішло ще далі, вивчивши роль генетики. Дослідники з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго та Центру геномного регулювання вивчили понад 4000 генетично різноманітних щурів у різних установах США.
Забезпечивши всім щурам однаковий раціон, команда виділила генетику як основну змінну. Вони виявили, що мікробіом індивіда — це не лише продукт його власної ДНК, а й результат впливу генетичного складу його сусідів по клітині.
Механізм працює за принципом ланцюгової реакції:
1. Генетичні ознаки визначають вироблення специфічних речовин (таких як цукру чи захисний слиз) у кишечнику.
2. Ці речовини служать паливом для певних бактерій.
3. Коли тварини живуть у тісноті, ці бактерії поширюються від одного індивіда до іншого.
Дослідники виявили три ключові генетико-бактеріальні зв’язки:
– Ген St6galnac1 : виробляє молекули цукру в слизу кишечника, якими харчується бактерія Paraprevotella.
– Гени, відповідальні за вироблення слизу: створюють захисний шар, необхідний процвітання бактерій сімейства Firmicutes.
– Ген Pip : виробляє антибактеріальний пептид, пов’язаний із сімейством бактерій Muribaculaceae (група, яка також зустрічається у людей).
Коли дослідники врахували цей чинник соціального обміну, з’ясувалося, що генетичний вплив на мікробіом був у чотири-вісім разів сильнішим, ніж передбачалося раніше.
Від лабораторних тварин до людського будинку
Ці висновки на даний момент засновані на моделях тварин. Життя людей набагато складніше: на відміну від щурів із цих досліджень, люди не дотримуються ідентичного раціону і не живуть у контрольованому, генетично керованому середовищі. Ми самі вибираємо собі супутників, а наші звички у способі життя дуже різняться.
Проте ці дослідження дають важливий фрагмент загальної картини людського здоров’я. Вони дозволяють припустити, що, хоча дієта, сон і стрес залишаються головними архітекторами здоров’я нашого кишечника, соціальне та побутове середовище може виступати в ролі тонкого, вторинного фактора впливу.
Резюме
Проживання в тісному контакті сприяє передачі специфічних бактерій через інтимну взаємодію та загальне довкілля. Незважаючи на те, що спосіб життя залишається найважливішим фактором здоров’я кишківника, наші соціальні зв’язки можуть відігравати несподівану роль у формуванні нашого внутрішнього мікробного ландшафту.
